Книг написано дуже багато і немає жодної людини в митрі, хто прочитав би їх всі. Книги - це історія і смаки кожної епохи. Деякі з них безнадійно ранку-тили свою принадність, інші - актуальні і читаються з інтересом і сьогодні. Кожен письменник мріяв писати на століття, а от вийшло у нього чи ні, зясовується в наступних поколіннях. Я не можу сказати, що люблю якусь одну книгу. У мене їх багато, вони різнопланові, одні художні, інші пізнавальні. Наприклад "Гра в бісер" Гессе відкрила мені зовсім інший світ, наповнений смаком до пізнання, радістю безкорисливої праці, побожним ставленням до культури. А повісті В. Крапівіна навіяли тугу, тому що мені вже не повернутися в дитинство, не мріяти про безкорисливе одному, тому що ми виросли і стали закохуватися, ми входимо у фазу дорослих відносин. І тут, на зміну Крапівін до мене приходить М. Булгаков. У романі "Майстер і Маргарита" я знаходжу сарказм та іронію, якими наповнений сам, любов, про яку мріє кожен; і ще - непередавану пушкінську ноту в діалозі Воланда і Левія Матвія: "Чому ж ви не візьмете його до себе, у світ? - Він не заслужив світла, він заслужив спокій ". Це перегукується зі словами: "На світі щастя немає, але є спокій і воля ..." Якщо сказати про заповітні імена, то це Честертон, Товчи-ен, Вудхауз. Я люблю не якісь окремі твори цих авторів, а той погляд на життя, ту глибоку моральну і радісну філософію, на якій виросли їхні світи. Добрий казкар Толкієн, завершальний своїх "Хранителів" трагічною істиною: "Я повинен загинути, щоб Хоббітанія жила." Честертон, який знав, що справжній Соціали "так само нездатний вкрасти діаманти, як і єгипетські піраміди", але "це людина, яка вважає, що ваша власна сажа вам не належить". Честертон все життя, як чуми, який втік слави і величі, але для історії став тим каменем, який будучи спочатку відкинутий зодчими, згодом став наріжним каменем. Вудхауз, кожним словом відданий своїй Великобританії і смертельно ображений нею. Він поїхав до США, прожив там усе життя, відмовившись приїхати навіть для того, щоб прийняти лицарський титул. Але в кожній його книзі _ світле сонце англійської весни, улюблені простодушно-лукаві герої, що бються ... ні, не з лиходіями, а з похмурим, розважливим, холодним і бездушним "дорослим світом". Вічні діти, як дядько Фред, який обожнює "марнувати радість і світло". Юрій Олеша говорив, що вся історія літератури стоїть на одній полиці. Це означає, що книги - не конкуренти один одному, вони - грані одного світу. Але в кожного є такий кристал, через який переломлюється все інше. У мене це Пушкін. Все, до чого прагне розвиток людської душі і розуму, вже було сказано або намічено у нього. Пушкін - це всеохоплююча обєктивність, мудрість, але при цьому зігріта серцем. Це найгостріший розум і найтонше поетичне почуття. Більше за все я люблю прозу Пушкіна, його публіцистику і його листи. Смішно і ніяково після нього читати деяких письменників, що приховують за багатослівністю убогість думки і бідність почуттів. Я зростанню сам і росте моя бібліотека. Кожна прочитана мною книга займає належне місце в моїх думках і душі. Я чесно не можу сказати, яка книга мною особливо улюблена. Все настільки різноманітно, цікаво і нецікаво, що залишається побажати собі довгого життя, щоб дізнатися і вивчити хоч крихітну частину світ
Если ответ по предмету Другие предметы отсутствует или он оказался неправильным, то попробуй воспользоваться поиском других ответов во всей базе сайта.
Найти другие ответы