Хочеш їсти калачі - не лежи на печі.
Жили собі у невеличкому селищі дві сестри. Обидві були красиві, як квітки, стрункі, як топольки, але дуже ледачі.
От прийшла в ці краї весна, всі селяни вийшли працювати в поле: орали, сіяли жито, пшеницю, овес, ячмінь, гречку, садили різні овочі. А наші дівчатка в поле не поспішали, гуляли в гаю, біля річки, співали «Веснянки», плели вінки. «А куди поспішати? Он скільки навкруги зелені, а там ягоди підуть, фрукти – не пропадемо», - думали вони. Так і літо прийшло, а потім і воно промайнуло.Прийшла осінь. Почали люди урожай збирати, а ледачі сестри лежали собі на печі та пісні співали. Голодними вони не були, бо осінь багата, хазяйновита, нікого голодним не залишає.
Та ось нагрянула білосніжка-зима. З вечора ще сіяв дощик, а на ранок завіяло, захурделило, заморозило все навкруги. Замерзли дівчата в хатинці, протопити б треба. Вийшли вони на подвір’я, а навкруги – сніг, білі холодні килими. Пішли вони до сараю, а там - ні полінця, бо про дрова ніхто зарані не подумав. Повернулися до хати, а по хаті вітер гуляє, ні полежати, ні посидіти, ні душі зігріти. Попоїсти б, а на столі ні крихти. Сумно стало їм, не до гуляння. Пішли вони по сусідах просити притулку. Так і проходили всю зиму від хати до хати. Сорому набралися! – а що робити?Минула довга зима. Прилинули весняні теплі вітри, по-іншому засяяло сонечко. Прокинулась земля, відтала, запарувала. Всі взялися до роботи. І як не дивно, ледачі сестри вийшли в поле теж. Відтепер вони не гаятимуть ні хвилини ані весною, ані влітку, бо ж недарма в народі кажуть: «Хочеш їсти калачі, не лежи на печі».
Если ответ по предмету Українська література отсутствует или он оказался неправильным, то попробуй воспользоваться поиском других ответов во всей базе сайта.
Найти другие ответы