Жінка-берегиня… Як багато почуттів вкладено в це слово! Яке воно величне, неповторне у своїй мальовничій красі! Наш народ проніс вогонь любові до неї через жорстокі битви з татаро-монгольськими полчищами, криваві бої зі шляхетською Польщею, свавілля царського самодержавства. Отже, настав час відродження, зростання, воскресіння з вічності. Лише любляче серце жінки-матері залікує рани битв, образ, принижень, Життя, на жаль, швидкоплинне, але з усіх доріг на світі найпершою є дорога до рідної матері. Вона вся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Все більше віддаляється від нас у шаленому темпі атомної епохи біленька хатина, у ній — корінь роду, щось одвічне, як життя, як мамина пісня. Слово, виспіване в колисковій, повертає до рідного дому, якого не можна зрадити. Так і образ жінки-берегині є святим. Навіть, коли станеш дорослим, завжди будеш пам’ятати мамині руки, які пахнуть любистком та м’ятою, мамині очі, які світяться від любові та щастя. Відчуваючи це, виростають поети й композитори, хлібороби та захисники рідної землі, філософи й політики — просто люди.На мою думку, не має нічого більшого, як материнська любов, яка дата світові відомих поетів-геніїв, творчість Яких сприяє взаєморозумінню, повазі, шанобливому ставленню до матусі. Це постійно стверджував у своїх творах поет-лірик від Бога Андрій Малишко. Його голос, то ніжний, схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті, не можна сплутати з іншим. Найніжніші слова знаходять сини для матерів. Як можна не пам’ятати Малишкової «Пісні про рушник», яку в народі ще називають любовно «Рідна мати моя». Це — гідний пам’ятник українській жінці, який вдячний син звів назавжди. Ця пісня глибоко національна, бо образ тримається на вишиваному рушникові, з яким у нас пов’язано все — від народження до останнього подиху. В А. Малишка образ матері — це і образ конкретної людини, і узагальнений образ люблячої матері. її духовна краса, безмежна любов розкриваються в турботах про сина:Рідна мати моя, ти ночей не доспала.І водила мене у поля край села…Ліричний герой з великим теплом згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного. У кожної людини є своя стежина, яка проходить через її серце і кує її долю, але єдина заповітна стежина має знаходити дорогу до рідної неньки, бо: …Ота стежина в нашім краю Одним одна біля воріт.Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги. Цим А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений з народної творчості. Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір’ю, відтворити і щем розлуки, і передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материнську тривогу за долю дитини. Ні кінця, ні краю немає стежині людського життя, бо одні покоління приходять на зміну іншим, але незмінними залишаються духовні цінності українського народу. Вірші-пісні А. Малишка тривожать душі багатьох людей, тому його пісенна творчість житиме доти, поки живе Україна та український народ.
Если ответ по предмету Українська література отсутствует или он оказался неправильным, то попробуй воспользоваться поиском других ответов во всей базе сайта.
Найти другие ответы