Нас у батьків двоє - я і моя молодша сестра Маринка. Мене звуть Катерина, вчуся я в девятому класі звичайної загальноосвітньої школи. Маринка - першокласниця. Наш батько працює на будівництві - він кранівник. Професія рідкісна, він на будь-якому будівництві необхідний робітник. Батько будує житло. Ці красиві будинки прикрашають різні вулиці нашого міста, яке перед нашим батьком як на долоні, коли він сидить в кабіні високого підйомного крану. Ми якось з Маринкою ходили на екскурсію до будівництва папи. Захопило дух, коли ми дивилися від низу до верху на кабіну його крану. Щоб працювати на такій висоті, людина має бути мужнім - так часто говорить нам мама.
Вона у нас кухар-кондитер, працює в кафе, і коли у когось з членів нашої сімї день народження, вона готує сюрприз - пече смачні торти і ніколи не повторюється.
Цього разу до дня народження Марини мама приготувала торт у вигляді їжачка. Спинка у цього їжачка була з шоколадного крему, а замість голок були маленькі іменинні свічки. Я теж вирішила зробити подарунок молодшій сестрі своїми руками. Прийшло на думку зробити Маринці такий подарунок після чергового походу до супермаркету. Хто з вас не намагався дістати спеціальними механічними щипцями з чарівної скляної скрині мяку іграшку? Кілька разів Маринка була близька до мети, але в останню мить іграшка вислизала з щипців і залишалася в скрині. Кожного разу сестра поверталася додому жалюгідна. Ось мені і прийшло на розум зшити з клаптиків хутра собачку. Чому саме собачку - оскільки Маринці дуже подобаються іграшкові собаки. Спочатку потрібно було знайти викрійку. З нею мені допомогла наша вчителька трудового навчання Ніна Петрівна. Бракувало лише хутра. Подруги, до яких я звернулася, принесли мені клаптики білого і червоного штучного хутра. Собачка вийшла смішною. Вуха і лапки - білі, усе інше - червоного кольору. Очки і ніс я зробила з чорних гудзиків. Навіть нашийник наділу на нього. За нашийник був дідовий браслет від старого годинника. Коли усі зібралися за святковим столом, мама поставила в центрі столу апетитного їжачка, а я дістала іграшку.- Його звуть Кузей, - повідомила я.
Маринка з радістю заплеснула в долоні. Очі її так сяяли!
- Яка смішна собачка Кузя! - засміялися батько з мамою.
- У тебе талант, дочка! - сказав батько.З того часу виготовлення мяких іграшок стало моїм захопленням.
Если ответ по предмету Українська мова отсутствует или он оказался неправильным, то попробуй воспользоваться поиском других ответов во всей базе сайта.
Найти другие ответы