Усі свідомі роки мого дитинства пройшли в незалежній державі. Навіть нерозуміючи, що таке незалежність, я чув і знав про неї. Осмисленняприходило поступово. По мірі того, як я більшав, прийшло захопленняісторією і літературою. І хоча учителі і батьки вважають, що у мененахил до точних наук, гуманітарні предмети мені до душі значно більше.
У пятому класі мені потрапила до рук книга Антона Лотоцького«Історія України», з якої я дізнався про розвиток українськоїдержавності. Саме ця книга заклала в моє серце почуття гордості за своюБатьківщину.
Пройшло чотири роки. Змінився я, змінилося наше суспільство. Але я не перестав пишатись тим, що живу в незалежній державі.
Почуття гордості пробудили в мені твори про славних українськихлицарів-козаків. Я уявляв їх або в запеклому бою, або на легких«чаєчках», долаючими чорноморські хвилі. Вони захищали рідну землю відворога, визволяли бранців із неволі. Ось у чому полягає їх внесок, унезалежність.
А учасники Коліївщини! Я захоплююсь ними, хоча і розумію, щобагато в чому повстанці помилялися. Можливо, я був би таким женепримиренним на їхньому місці, проте вважаю, що жорстокості булозабагато, особливо стосовно старих та дітей. Хоча через два з половиноюстоліття мені значно легше розмірковувати на цю тему, ніж їм тоді.
Я уявляю, як наш стражденний народ зрадів надбанням революції1917 року — і яке було розчарування! Але патріотизм у кожного українця вкрові. Тому так щедро поливали рідну землю своєю кровю київськігімназисти і студенти в бою під Крутами. І це знову ж таки в імянезалежності!
Із величезною радістю сприйняли новину про незалежність Українинаші батьки. На початку девяностих років нашого століття Україна нібиожила або прокинулась зі сну: мітинги, маніфестації. На вулицяхблакитно-жовті прапори і тризубці. Тоді я був ще дуже малий, щобусвідомити велич цих подій; мало хто сподівався побачити на вулицідержавну символіку незалежної України.
Зараз дехто скаржиться на незалежність за всі наші існуючіпроблеми. А я вважаю, що всі наші біди тимчасові. Народ наш роботящий,винахідливий, тож знайде вихід і з економічної скрути. Найголовніше — непанікувати, а сумлінно робити свою справу.
Нам, учням, треба працювати на ниві освіти. Навчатися сумлінно —тяжка праця. Але без знань ми не зможемо знайти свій шлях у житті.Незалежній Україні потрібні фахівці високого класу. Тільки так мояБатьківщина зможе стати рівною серед високорозвинених європейськихдержав.
Если ответ по предмету Українська мова отсутствует или он оказался неправильным, то попробуй воспользоваться поиском других ответов во всей базе сайта.