Ігор приїхав з міста влітку до тітки. Те, що побачив він у сусідньомудворі, дуже схвилювало його. Рудий хлопець, Только, тягав по садуцуценя, підстьобуючи його лозиною. Цуценя не встигало, переверталося йкотилося по землі, як клубок ниток.
– Ти чого мучиш? — вигукнув Ігор.
– А чого його жаліти, коли він нам не потрібний? Все одно в діжці втопимо.
– Нащо ж топити? Краще віддай мені.
Рудий віддав цуценя. Але раптом передумав, відібрав і сказав, щопросто так не може віддати. Адже це собака мисливський. Ігор задумався,що ж він міг запропонувати. І приніс усі іграшки, які були в нього вселі. Хлопець забрав іграшки й запропонував товаришувати. Ігор згодивсяза умови, що Только не буде мучити тварин. Ігор, виявляється, знав проте, що Только минулого року зруйнував лелече гніздо.
А Ігор, радий, прибіг додому. Він грався зі своїм цуценям.Нагодував його молоком. Потім позбирав усі дощечки і зробив хатку.Навіть віконечко приладнав, ще й травки примостив, щоб м’яко було спати.Треба було тільки ім’я песику придумати. Хлопець згадав, як батькорозповідав, що собака — вірний друг людини. "Вірний!"— придумав Ігор.
Кожного дня Ігор грався з цуценям з ранку до вечора. Тепер йогоне можна було впізнати. Шерсть на ньому лоснилась, лапи вирівнялись.Вірний уже багато чого вмів: ставав на задні лапи, стрибав у воду зам’ячем, не чіпав без дозволу їжі, не скуб пуху з каченят. Якось цуценязахворіло, Ігор так засмутився, що не схотів їсти.
– Ти від нього відвикай, — сказала мати. — У місто ми його неповеземо, доведеться комусь віддати. Нікуди його брати у квартиру аж нап’ятий поверх.
Батько приїжджав у село по неділях. Він вирішив перевірити, нащо здатен Ігорів товариш. Кинув шматок ковбаси. Цуценя його впіймало. Уцей час по вулиці біг чорний пес.
– Вірний, взяти!
Цуценя кинулося на собаку, але побачивши, що його ніхто небоїться, перевернулося на спину й почало лащитися. Батько засміявся.Ігор образився на батька.
– Нічого, що здав позиції, але ж напав! Уяви собі — у бій кинувся! Це вже добре.
З цього часу, приїжджаючи з міста; тато цікавився Вірним. Нимцікавився й Только, зазираючи через паркан. Його Тарзан не вмів нічоготакого робити. І Только був незадоволений, що віддав Ігореві не тецуценя.
Скінчилося літо. Уся сім’я збирала речі, щоб їхати до міста.Один Ігор стояв сумний. Батько запропонував віддати Вірного Толькові. ТаІгор раптом сказав, що нізащо не віддасть. Нехай краще живе в тітки.Нарешті всі сіли в машину, і вона рушила. Только потихеньку вкравВірного. Але той, викрутившись, вкусив злодія, і побіг по свіжому слідумашини.
Ігор у цей час гірко плакав на задньому сидінні. Раптом він глянув у заднє віконце і голосно скрикнув:
— Він, він! Дивіться!
Вірний доганяв машину, адже в ній їхала найкраща в світі людина — Ігор.
Если ответ по предмету Українська мова отсутствует или он оказался неправильным, то попробуй воспользоваться поиском других ответов во всей базе сайта.
Найти другие ответы