Мин твір кожна пташка своїм носиком живе

У майстерні було вогко й незатишно, як у будь-якій старій гончарні. 
Під низькою стелею висів тьмяний олійний ліхтар. Він шипів і потріскував. Було б зовсім темно, коли б навпроти широких дверей не палало горно, що в ньому гончарі випалюють посуд. По стінах майстерні метушилися відблиски. У їхній грі все видавалось химерним. На полицях стояли готові до випалювання миски, горнята, гладишки й глечики. Вони були підсушені, але ще сирі. Горно палало малим вогнем, щоб зараз посуд не попсувати. Тільки годин через вісім гончар мав запалити вогонь великий з дров соснових, липових чи осикових. 
- Ви все не знаєте спочинку, - здивувався козак.- Хіба глечики потрібні для війни? - Ми тут не глечики затіяли. 
 Гончар узяв чималий кавалок глини, кинув на верхняк станка, закрутив круг. Під його руками почала виникати кубушка з вузьким горлечком і товстими стінками. 
- Коли оцю макітру набити порохом і залізяччям, а у ці дірочки вставити запалені гноти та скинути з вежі на голови ворогам…  
Козак уважно роздивлявся череп’яну бомбу.

Если ответ по предмету Українська мова отсутствует или он оказался неправильным, то попробуй воспользоваться поиском других ответов во всей базе сайта.